Сьома година ранку, аеродром під Болградом, 2004 рік — молодий капітан перевіряє спорядження перед відправкою в Ірак. Через двадцять років той самий чоловік підписуватиме документи про мобілізаційні процеси в кабінеті Міністерства оборони України. Між цими двома кадрами — оборона Донецького аеропорту, формування з нуля 81-ї аеромобільної бригади, перше генеральське звання серед комбатів української війни та посада заступника Головнокомандувача ЗСУ під керівництвом Валерія Залужного.
Євген Мойсюк — фігура, яка пройшла еволюцію разом із самою українською армією: від миротворчих місій початку 2000-х до повномасштабної війни з ядерною державою. Його кар’єра — це майже хронологічна мапа становлення ЗСУ за останні два десятиліття. І саме тому розмова про нього виходить далеко за межі сухої біографії.
Розглянемо постать генерал-лейтенанта детально — від чернівецького дитинства до кабінету на Повітрофлотському проспекті, з прив’язкою до бойових операцій, які визначили обличчя сучасної української армії.
Чернівецький хлопець у синіх беретах
Народився Євген Георгійович Мойсюк 7 жовтня 1979 року в Чернівцях — місті, де перетинаються карпатські гори, австрійська архітектура та особлива буковинська ментальність. Випадковий збіг чи знак долі: саме 7 жовтня, його день народження, з 2014 року стане Днем 81-ї окремої аеромобільної бригади — підрозділу, який він пізніше очолить і поведе у пекло Донбасу.
У 2000 році Мойсюк закінчив Одеський інститут Сухопутних військ — кузню офіцерських кадрів, з якої вийшли десятки знакових командирів ЗСУ. Перші роки служби — це 25-та окрема повітрянодесантна бригада в Болграді, легендарна одеська «вісімка» з традиціями повітряного десанту, парашутних стрибків і марш-кидків. Тут молодий лейтенант пройшов класичну школу десантника: від командира взводу до командира роти.
У 2004–2005 роках Мойсюк вісім місяців ніс службу в Іраку у складі 7-ї окремої механізованої бригади ЗСУ — українського миротворчого контингенту в багатонаціональних силах. Потім — посада заступника командира 2-го парашутно-десантного батальйону. У 2008–2009 роках — друга закордонна місія, цього разу в Косово. Між ними — Національний університет оборони (2009–2011), де майбутній генерал здобував академічну військову освіту.
Донецький аеропорт: 242 дні, що змінили все
У березні 2014 року підполковник Мойсюк, командир 1-го парашутно-десантного батальйону 25-ї ОПДБр, особисто керував висуванням підрозділу на російсько-український кордон. З грудня 2014 року він безпосередньо керував обороною Донецького аеропорту, а після повного знищення противником будівлі — виведенням особового складу з пекла.
Це не сухий рядок з біографії. Це 242 дні, які увійшли в українську військову історію як оборона ДАПу — Донецького аеропорту. 242 дні, протягом яких українські військові з різних бригад утримували термінали, вежу та злітну смугу під ураганним вогнем градів, артилерії та танків. Саме тоді з’явилося слово «кіборги» — спочатку як знущання російських бойовиків, а потім — як почесне звання.
Восени 2014 року на базі підрозділів 95-ї, 80-ї аеромобільних і 25-ї повітрянодесантної бригад почала формуватися нова бойова одиниця — 81-ша окрема аеромобільна бригада. Мойсюк став її першим командиром і обіймав цю посаду з 2014 по 2018 рік. Бригада ще пахла свіжою фарбою на табличках, коли її кинули в найгарячішу точку — на оборону аеропорту. Бойове хрещення «вісімдесят першої» розпочалося в листопаді 2014-го й тривало через бої за Опитне, Водяне, через Дебальцівський котел, з якого комбригу вдалося вивести підрозділи без втрат.
Перший комбат-генерал: швидке сходження
Військова кар’єра Мойсюка після 2014 року нагадує сходження альпіністом по класичному маршруту — без зривів, з чітко вивіреним темпом. У 2018 році він залишає посаду командира 81-ї бригади та йде на підвищення — першим заступником командувача Десантно-штурмових військ. 5 грудня того ж року отримує звання генерал-майора.
Через рік, у серпні 2019-го, рокіровка: Михайло Забродський, чинний командувач ДШВ, обирається до Верховної Ради, а на його місце президентським указом призначається Мойсюк. Ще через чотири місяці, у грудні 2019 року, — звання генерал-лейтенанта. У липні 2021-го — посада заступника Головнокомандувача ЗСУ під керівництвом нового командувача Валерія Залужного. Саме на цій ролі його застала найжахливіша ніч сучасної української історії — 24 лютого 2022 року.
| Період | Посада | Військове звання |
|---|---|---|
| 2011–2014 | Командир ПДБ 25-ї ОПДБр | Підполковник |
| 2014–2018 | Командир 81-ї ОАеМБр | Полковник |
| 2018–2019 | Перший заступник командувача ДШВ | Генерал-майор |
| 2019–2021 | Командувач ДШВ ЗСУ | Генерал-лейтенант |
| 2021–2024 | Заступник Головнокомандувача ЗСУ | Генерал-лейтенант |
| 2024–2025 | Спецуповноважений Президента з безпекових гарантій | Генерал-лейтенант |
| з лютого 2025 | Заступник Міністра оборони України | Генерал-лейтенант |
Дані з відкритих джерел Міністерства оборони України та офіційних указів Президента.
Ключовий нюанс, на який звертають увагу військові аналітики: Мойсюк став першим військовиком ЗСУ, який починав війну на посаді комбата у 2014 році й дослужився до генеральського звання. Це не формальна примітка — це характеристика типу командира, який пройшов кожну сходинку зсередини, від окопу до штабу, без «паркетного» досвіду.
Бойові нагороди та визнання
Перелік відзнак Євгена Мойсюка ілюструє траєкторію його участі в обороні держави. Найвищим визнанням стала відзнака «Хрест бойових заслуг», вручена 6 травня 2022 року — одним з перших п’яти кавалерів цієї нагороди разом із Валерієм Залужним, полковником Олександром Охріменком, капітаном Владиславом Калієвським та сержантом Дарією Мазуренко.
До основних державних нагород Мойсюка належать:
- Хрест бойових заслуг (6 травня 2022 року) — найвища військова відзнака сучасної України, встановлена указом Президента від 5 травня 2022 року;
- Орден Богдана Хмельницького III ступеня (14 серпня 2014 року) — за особисту мужність, виявлену на початку війни на Сході;
- Орден Богдана Хмельницького II ступеня (10 жовтня 2015 року) — за командування 81-ю бригадою в період боїв за Донецький аеропорт;
- Орден Данила Галицького (3 грудня 2021 року) — за зміцнення обороноздатності та зразкове виконання військового обов’язку.
Цей набір нагород — практично готовий маршрут російсько-української війни в особистих координатах одного офіцера: від перших боїв на Донбасі влітку 2014-го до повномасштабного вторгнення 2022-го. Особливо показовим є той факт, що Мойсюк отримав «Хрест бойових заслуг» серед першої п’ятірки нагороджених — це підкреслює його роль в управлінні військами в перші, найкритичніші тижні війни.
2024–2025: дипломатія, мобілізація та нова фаза
Після відставки Валерія Залужного у лютому 2024 року й перевпорядкування військового керівництва, Мойсюк отримав нову посаду. Указом Президента №79/2024 від 13 лютого 2024 року його було призначено Спеціальним уповноваженим Президента України з питань реалізації міжнародних безпекових гарантій та розвитку Сил оборони України. Це була роль на стику дипломатії та військового планування — координація з партнерами щодо безпекових угод, які Україна почала підписувати з провідними західними державами.
Через рік, 7 лютого 2025 року, відбулася чергова рокіровка. Президентським указом №74/2025 Мойсюка звільнили з посади спецуповноваженого, а Кабінет Міністрів того ж дня за поданням міністра оборони Рустема Умєрова призначив його заступником міністра оборони. Передумова — окремий указ Президента від 6 лютого 2025 року, який дозволив заміщувати посаду заступника міністра оборони військовим на період дії воєнного стану.
Зона відповідальності Мойсюка як заступника міністра оборони — розвиток і генерація Сил оборони, включаючи військову освіту, мобілізаційні процеси та підготовку воїнів. Це чи не найболючіша ділянка сучасної оборонної політики: реформа ТЦК, прозорість мобілізації, якість підготовки новобранців.
Станом на 2026 рік генерал продовжує курувати ці напрямки під керівництвом нового міністра оборони Михайла Федорова. У коментарях Укрінформу Мойсюк наголошував, що команда Міноборони напрацювала цілісний план трансформації системи мобілізації на основі тисяч відгуків і консультацій з військовими, експертами та профільними інституціями — реформа є складною, багаторівневою й потребує системного підходу.
Стиль командування та публічне обличчя
Колеги характеризують Мойсюка як «бойового командира» — це не фігура мовлення, а технічний термін у військовому середовищі, який відрізняє офіцерів зі справжнім фронтовим досвідом від штабних. Рустем Умєров публічно називав його одним із найдосвідченіших офіцерів української армії, наголошуючи на досвіді командування ДШВ та миротворчих місій.
У публічних виступах генерал стриманий, говорить мовою конкретних цифр і завдань, без пафосу та емоційних сплесків — типова манера офіцера повітряно-десантної школи. У перші тижні повномасштабного вторгнення саме Мойсюк виступав із заявами про достатність сил і засобів для оборони Києва, відвідував передові позиції на сході разом із Командувачем Медичних сил, демонструючи присутність вищого керівництва ЗСУ безпосередньо в зоні бойових дій.
Серед особливостей його стилю — увага до підготовки особового складу. Це логічно випливає з біографії: командир, який особисто формував бригаду «з нуля» в умовах активних бойових дій 2014 року, добре розуміє ціну кожного непідготовленого бійця та цінність якісного навчання. Саме тому призначення на ділянку мобілізації та підготовки виглядає логічним продовженням всієї попередньої траєкторії.
Значення постаті Мойсюка для української армії
Кар’єра Євгена Мойсюка — це лакмусовий папірець трансформації ЗСУ. У 2004 році лейтенант їхав у миротворчу місію до Іраку як представник армії пострадянського зразка з мінімальним бойовим досвідом. У 2026 році генерал-лейтенант відповідає за мобілізаційну систему країни, яка веде найбільшу в Європі від часів Другої світової війну. Між цими двома точками — три десятиліття становлення нової української військової еліти.
Поява покоління офіцерів типу Мойсюка — тих, хто пройшов шлях від комбата до генерала через реальні бої, — це фундаментальна зміна якості командного складу. На відміну від «паркетних» генералів радянської школи, такі командири знають, як виглядає війна зсередини окопу, як працює зв’язок під артилерійським вогнем, скільки коштує кожна тактична помилка.
Призначення на ділянку мобілізації та підготовки — це визнання того, що головною проблемою української армії на четвертому році повномасштабної війни є не нестача техніки чи зброї, а нестача навчених, вмотивованих, правильно інтегрованих у підрозділи людей. І довірити цей напрямок офіцеру, який особисто формував бригаду «з нуля» у 2014 році, — рішення, яке має внутрішню логіку.
Постать Євгена Георгійовича Мойсюка вже зайняла своє місце в ряду тих українських військових діячів, через біографії яких можна писати історію країни останнього десятиліття — поряд з Залужним, Сирським, Забродським, Москальовим. І, ймовірно, його ім’я ще не раз з’явиться у заголовках новин — як архітектор тієї моделі мобілізації, від якої залежить здатність України продовжувати збройний опір.
About the Author
