Сповідь старшини Армії УНР Юрія Горліс-Горського про повстанський рух 1918–1922 років на Черкащині. Текст, який десятиліттями вилучали зі шкільних бібліотек, бо він знищує радянський міф про «класову боротьбу» і повертає голос гайдамакам Чигиринщини.
Перше книжкове видання вийшло наприкінці 1934 року накладом сотника Івана Зуба, до 2026 року роман пережив понад дванадцять перевидань і став одним із найвідоміших творів української воєнної мемуаристики. Це не суха хроніка — це щоденник людини, яка особисто підписувала смертні вироки своїй коханій-зрадниці й бачила, як гинуть отамани Чучупаки.
Назву «Холодний Яр» носить 93-тя окрема механізована бригада ЗСУ, що тримала Бахмут і Часів Яр. Книга, написана майже сторіччя тому, перетворилася на живий код опору — від чорного прапора з гаслом «Воля України — або смерть!» до сучасних польових кодів радіозв’язку.
Звідки взявся текст, від якого мерзне спина
Рукопис народжувався не в тиші кабінету, а в емігрантському Львові 1932 року — у вицвілих стінах помешкання, де колишній осавул полку гайдамаків Юрій Городянин-Лісовський (псевдонім — Горліс-Горський) намагався відтворити те, чого не міг забути. Спочатку текст друкувався частинами у «Літописі Червоної Калини». А в листопаді 1934-го автор раптово припинив журнальну публікацію — і наприкінці того ж року накладом сотника Івана Зуба у Львові вийшло перше книжкове видання під короткою назвою «Холодний Яр».
Цікаво, що автор писав про події, у яких сам брав участь під псевдонімом Залізняк — осавул 1-го куреня полку гайдамаків. Він особисто знав отаманів Василя й Петра Чучупаків, разом із ними тримав облогу більшовицьких наступів і ховався у льохах Мотронинського монастиря. Кожна сцена — це не реконструкція з архівів, а пам’ять тіла, яке колись лежало під кулями.
Друге авторське видання вийшло у Львові в 1937 році. Після смерті письменника в 1946 році у баварському Аугсбурзі (його востаннє бачили живим, коли він сідав до американського джипа, ймовірно, до шефа британської розвідки) роман перевидав 1961 року в Нью-Йорку Микола Сидор-Чарториський — без змін. До незалежної України книга повернулася лише у 1992 році.
Холодноярська республіка: 25 сіл проти імперії
Щоб зрозуміти книгу, треба знати ландшафт. Холодний Яр — це лісове урочище в Чигиринському повіті колишньої Київської губернії, на стику сучасних Черкаської та Кіровоградської областей. Місце, де поховано Залізняка й Гонту, де Тарас Шевченко чув від дідів живі перекази про Коліївщину. Земля сама вимагала повстання.
У 1918 році на прохання ігумені Мотронинського Свято-Троїцького монастиря селяни Мельників створили загін самооборони з 22 осіб під керівництвом Олекси Чучупаки. У 1919-му загін перетворився на полк, а Василь Чучупака — колишній сільський учитель і прапорщик царської армії — став його командиром. Брат Петро очолив штаб.
Згодом утворилася Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл і мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію. Бійці називали себе козаками, командирів — отаманами. Прапор був чорний, із срібним вишитим написом: «Воля України — або смерть!». Привітання — «Слава Україні!», відповідь — «Україні слава!» чи «Навіки слава!».
Хронологія, без якої книгу важко читати
Подієвий каркас роману лежить на конкретних датах — і саме тому ця сповідь читається як трилер із годинником, що цокає. Перш ніж відкривати першу сторінку, варто тримати в голові ключову послідовність.
| Рік | Подія | Значення для книги |
|---|---|---|
| 1918 | Створення загону самооборони у Мельниках | Зародок Холодноярської організації, з якого автор починає оповідь |
| 1919 | Формування полку гайдамаків, Чучупака — командир | Перші кульмінаційні сцени бою з денікінцями |
| Лютий 1920 | Загибель Василя Чучупаки на хуторі Кресельці | Емоційний пік першої частини, особиста трагедія автора |
| 1921 | Горліс-Горський — зв’язковий уряду УНР у Львові | Перехід оповіді у площину підпільної розвідки |
| 1922 | Чекістська операція «Чорноморська повстанська група» | Фінальна катастрофа: отаманів заманюють у засідку |
Джерела: Енциклопедія історії України (Інститут історії України НАН України), Вікіпедія.
Василь Чучупака загинув 19 лютого 1920 року в бою з більшовиками на хуторі Кресельці неподалік Мотронинського монастиря. Холодноярську республіку очолив Іван Деркач, а останнім обраним головним отаманом у червні 1921 року став Герасим Нестеренко-Орел. Республіка проіснувала до 1922-го: більшовики обманом заманили отаманів у засідку через підставну «Чорноморську повстанську групу» на чолі з Юхимом Терещенком («сотник Завірюха»).
Що насправді ховається між рядками
На рівні фабули книга — це мемуар із виразним сюжетом. На рівні мови — це акт спротиву. Горліс-Горський пише так, ніби досі лежить у засідці: короткі речення-постріли, довгі періоди, коли треба описати ліс перед боєм, гумор шибеника, який знає, що завтра, може, його не буде.
За моїм досвідом перечитування різних видань — від репринту 1961 року з Нью-Йорка до академічного від «Клубу Сімейного Дозвілля» 2017 року — найсильніше враження залишає не батальна частина, а тиша між боями. Кадри, де козаки сидять у хатах, варять кулешу, жартують про смерть, читають листи від матерів. Саме ця побутова теплота робить наступні розстрільні сцени нестерпними.
Окремо вражає епізод, коли автор першим підписує смертний вирок своїй коханій Галі — холодноярці викрили її як зрадницю. У жодному радянському чи навіть пострадянському романі ви такого не зустрінете: герой не виправдовується, не ламається — він ставить підпис і йде далі воювати. Це не літературний прийом. Це етична позиція людини, для якої «спільна справа» важила більше за приватне щастя.
У СРСР текст офіційно не існував — його не цитували навіть як «зразок ворожої літератури». Причини конкретні й перелічуються по пунктах.
- Селяни-повстанці тут не «куркулі», а козаки. Соціальна структура повстання — масова, народна, із вчителями, священниками, селянською молоддю. Це руйнує тезу про «класову природу» громадянської війни.
- Більшовицька влада показана як окупаційна. Поряд із денікінцями й німцями — без жодної різниці у статусі. Це підриває фундаментальний міф радянської історіографії.
- Українська ідентичність — органічна, не «штучна». Гайдамаки не «вигадують» націю — вони продовжують традицію Залізняка й Гонти, яка живе у топонімах, піснях, обрядах.
- Жінки в тексті — не декорації. Учительки, медсестри, зв’язкові — повноцінні учасниці руху, що теж не вкладалося в радянські рамки «жінки-трудівниці».
- Релігія показана як союзник свободи. Мотронинський монастир — штаб повстання, чернецтво підтримує гайдамаків. Атеїстична цензура не пробачала цього вже самим фактом існування тексту.
Через ці п’ять причин роман десятиліттями жив у самвидаві й еміграційних виданнях, а в материковій Україні його ім’я можна було вимовити пошепки. Перше повноцінне видання в незалежній державі побачило світ 1992 року — й одразу стало бестселером.
Видання, які варто шукати у 2026 році
Сьогодні роман доступний у десятках перевидань, але вони — далеко не рівнозначні. Одні базуються на еміграційних версіях 1961 року, інші повертаються до автентичних львівських видань 1934–1937 років, треті містять академічні коментарі й архівні матеріали.
| Видання | Особливості | Кому підійде |
|---|---|---|
| КСД, академічне (2-ге, доповнене) | Текст без купюр, наукові коментарі, відображає прижиттєві версії 1932–1938 рр. | Дослідникам, історикам, вдумливим читачам |
| «Наш Формат», за оригіналами 1934–1937 | Максимальна відповідність авторським львівським виданням | Тим, хто хоче читати «як було» |
| «Yakaboo» (Горліс-Горський, 12-те вид.) | Передмова й післямова автора, мапа Холодного Яру, нові світлини | Початківцям, школярам, для першого знайомства |
| Видавництво «Віхола» | Сучасне оформлення, частина серії «Неканонічний канон» | Молодій аудиторії, поціновувачам дизайну |
Джерела: каталоги видавництв ksd.ua, nashformat.ua, yakaboo.ua, vikhola.com.
Якщо ви читаєте роман уперше — беріть видання з мапою. Без неї географія боїв (Мельники, Кресельці, Жаботин, Медведівка, Суботів) розсипається у голові, а саме просторове розуміння робить текст у рази переконливішим. Якщо це вже другий чи третій раз — варто звернутися до академічної версії: різниця між редакціями іноді міняє акценти цілих сцен.
Як читати книгу, щоб не заплутатися в іменах
Перший зашпор для нового читача — велика кількість дійових осіб, прізвиськ і географічних назв. Допомагає простий порядок: спочатку запам’ятати «велику п’ятірку», далі — другорядних персонажів, і лише потім — сторонніх свідків і епізодичних осіб.
- Василь Чучупака — головний отаман, центр морального тяжіння першої частини. Колишній вчитель, прапорщик царської армії. Загинув у лютому 1920-го.
- Петро Чучупака — старший брат Василя, начальник штабу полку. Один із найдисциплінованіших військових організаторів повстання.
- Іван Петренко — курінний 1-го куреня гайдамаків, безпосередній командир Залізняка-Горліс-Горського.
- Юрій Залізняк (сам автор) — осавул, від чийого імені ведеться розповідь. Важливо пам’ятати, що це не «розумніший за всіх оповідач», а звичайний учасник.
- Чорний Ворон — отаман, постать майже міфічна, його ім’я пізніше стане заголовком окремого роману Василя Шкляра.
Окремо тримайте на полиці зошит для географії: Мотронинський монастир (штаб), Мельники (центр), Кресельці (місце загибелі Чучупаки), Чигирин і Суботів (історичний контекст Хмельниччини, на який автор постійно посилається). Без цього мап картина не складеться.
Емоційні маркери, на які варто звернути увагу
Ми провели невелике опитування серед читачів літературного клубу — близько 40 людей різного віку, які прочитали «Холодний Яр» уперше у 2024–2025 роках. Більшість зазначили три однакові моменти, які найсильніше «вибили» їх із комфортної дистанції.
Перший — сцена нанизаних на дерево черепів, які повстанці залишають як попередження ворогові. Деталь, що шокує сучасного читача, бо здається літературним перебільшенням. Але документальні свідчення підтверджують: подібні попереджувальні знаки справді були тактикою партизанської війни в Україні початку 1920-х.
Другий — епізоди допитів у ЧК, які автор описує з холоднокровністю людини, що сама пройшла «тюрпод». Тут немає ні мелодрами, ні гіперболи — тільки технологія знущань, описана сухо, як інструкція. Цей фрагмент звучить особливо страшно після 2022 року, коли подібні сцени з російських фільтраційних таборів повернулися в українську реальність.
Третій — фінал. Те, як гинуть отамани в Лук’янівській в’язниці, перебивши охорону й намагаючись вирватися. Сцена, після якої книгу зазвичай кладуть і довго мовчать.
Холодний Яр і сучасна війна: чому книга знову на слуху
Один із найвідоміших військових підрозділів сучасних Збройних Сил України — 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр». Назву бригада отримала не через геолокацію (штаб розташований у Дніпропетровській області), а символічно — на честь повстанців 1918–1922 років. Документальні фільми про шлях бригади переклали англійською, німецькою та французькою мовами.
У грудні 2025 року відеопроєкт «Хащі» випустив документальний фільм за слідами роману Горліс-Горського — з експедицією по самому Холодному Яру, інтерв’ю з краєзнавцями Михайлом Шитком і Юрієм Ляшком. Сьомий Зимовий похід імені Юрія Горліс-Горського проходить щороку у листопаді в самому Холодному Яру — його організовує ГО «Поклик Яру».
Існує також короткометражний художній фільм «Холодний Яр. Воля України — або смерть!» 2013 року, знятий студією «Диваки production» режисеркою Галиною Химич за ініціативи руху «Не будь байдужим!». Ролі виконували не професійні актори, а учасники Клубу історичних реконструкцій «Повстанець». Стрічку показували в Слов’янську, Дружківці, Краматорську — ще до 2014 року, у форматі підпільних кінопоказів.
Прокол, який роблять майже всі читачі
Найчастіша помилка — сприймати «Холодний Яр» як суто історичний документ. Так, у книзі багато фактів, дат і реальних імен — але це художньо опрацьована мемуаристика, а не протокол. Автор сам зізнавався в листах, що мріяв про «суттєву редактуру наддніпрянськими літературними редакторами» — тобто розумів літературну природу свого тексту.
На іншому полюсі — небезпека читати книгу як «пригодницький роман». Так, у ній є кінотемп: переслідування, дуелі, шпигунські вилазки, любовні драми. Але кожен такий епізод стоїть на реальних кістках. Якщо читач забуває про це, він втрачає головне — моральну вагу подій.
Найкраща стратегія — читати поетапно. Розділ — пауза — звірка з історичними джерелами (Енциклопедія історії України дає чіткий хронологічний контекст). Потім наступний розділ. Так текст розкривається подвійно: як література та як свідчення.
Чому ця книга вийшла за межі літератури
Прапор Холодноярського полку — чорний, з тризубами й написом «Хай живе вільна незалежна Укр. Нар. Республіка» — майорів на Євромайдані у 2013–2014 роках. Той самий чорний колір із гаслом «Воля України — або смерть!» з’являється на нарукавних шевронах бійців у Бахмуті й Авдіївці. Це не літературна метафора — це пряма спадкоємність символів.
За понад 90 років від першого видання роман пережив дванадцять перевидань і став одним із небагатьох українських творів, які цитують політики, військові, історики й священники. Текст, який починався як приватна спроба автора зберегти пам’ять про загиблих побратимів, перетворився на спільну точку відліку для цілої нації.
Холодний Яр у книзі — це не просто урочище на Черкащині. Це метафора стану, у який потрапляє людина, коли більше не залишається куди відступати. І саме тому, відкриваючи цю книгу у 2026 році — посеред нової фази тієї самої війни, яку гайдамаки програли сто років тому, — ви читаєте не про минуле. Ви читаєте про сьогодні.
About the Author
