На якій книзі присягає президент України: повний гід

Коли новообраний глава держави піднімається на трибуну Верховної Ради, поруч із Конституцією на спеціальному пюпітрі лежить вона — рукописна реліквія, якій уже понад чотири з половиною століття. Пересопницьке Євангеліє. Книга, на якій з 1991 року присягають усі без винятку президенти незалежної України.

Це не просто старовинний фоліант із музейної вітрини. Це жива нитка, що тягнеться від волинських монастирів XVI століття до сучасної української державності. Святиня, яку дістають із сейфа Національної бібліотеки імені Вернадського буквально кілька разів на десятиліття — і кожна така подія стає історичною.

Розберемо детально: що це за книга, чому саме вона, як склалася традиція, які тонкощі законодавчо закріплені, і чому навіть у 2026 році ця тема не втрачає актуальності.

Пересопницьке Євангеліє — головна книга інавгурації

Відповідь на запитання, на якій книзі присягає президент України, коротка і однозначна: на Пересопницькому Євангелії та Конституції України. Перший президент Леонід Кравчук започаткував цю традицію у грудні 1991 року, а далі її підхопили всі його наступники — Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Петро Порошенко та Володимир Зеленський.

Сама книга — рукописний переклад Святого Письма, виконаний у 1556–1561 роках на Волині. Її замовила княгиня Анастасія Юріївна Заславська-Гольшанська, фінансувала з власної скарбниці, а після смерті чоловіка прийняла чернецтво й стала ігуменею монастиря. Над текстом працювали архімандрит Пречистенського монастиря Григорій та писар Михайло Васильович, син протопопа Сяноцького. Робота тривала шість років — спочатку в селі Двірці на Хмельниччині, потім у Пересопниці на Рівненщині. Звідти й назва.

За даними Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, у фондах якої сьогодні зберігається рукопис, Пересопницьке Євангеліє важить 9 кілограмів 300 грамів, формат сторінок — 380 на 240 міліметрів, а пергаментних аркушів — 482 (це 964 сторінки тексту). Кожна заставка, кожна мініатюра — твір рук волинських майстрів.

Чому саме Пересопницьке Євангеліє стало символом

Питання логічне: чому з-поміж тисяч духовних пам’яток обрали саме цей рукопис? Відповідь лежить у площині мови та культурної ідентичності. Це перший відомий переклад канонічного євангельського тексту староукраїнською літературною мовою — мовою, наближеною до народної. У XVI столітті, коли більшість богослужбових книг писалася церковнослов’янською, поява такого перекладу була справжнім культурним проривом.

Перший президент Леонід Кравчук в одному з пізніших інтерв’ю «БіБіСі» згадував: ідея покласти руку саме на Пересопницьке Євангеліє виникла у 1991 році буквально на ходу. Тоді ще не було ні затвердженого гімну, ні чинної Конституції — деталі першої інавгурації вигадувалися поспіхом. Але вибір книги виявився геніально точним. Священик і політик висловилися одностайно: ось вона, духовна спадщина, яка з’єднує епохи.

Пересопницьке Євангеліє стало клейнодом української державності нарівні з Конституцією, президентським штандартом і булавою — символом, який передається від глави до глави як знак безперервності суверенітету.

Що говорить закон: обов’язково чи за бажанням

Тут починаються цікаві юридичні нюанси. Конституція України у статті 104 містить лише текст присяги і встановлює, що президент її проголошує. Жодного слова про Пересопницьке Євангеліє в Основному Законі немає. Деталі ритуалу прописані у постанові Верховної Ради «Про церемоніал офіційних заходів за участю Президента України».

І ось ключовий момент: у нормативному документі прямо зазначено, що новообраний президент кладе праву руку на Конституцію України і — у дужках, що принципово важливо, — за бажанням, на Пересопницьке Євангеліє. Тобто з юридичної точки зору присяга на Євангелії не є обов’язковою. Це усталена традиція, а не імператив.

Утім, жоден український президент не скористався правом цю традицію проігнорувати. Навіть Володимир Зеленський, який походить із єврейської родини, у травні 2019 року поклав руку і на Конституцію, і на Пересопницьке Євангеліє. Це показовий момент: книга сприймається не як суто релігійний об’єкт, а як національна святиня.

Як організовують доставку реліквії на церемонію

Логістика інавгурації — окремий захоплюючий сюжет. Книга вагою майже десять кілограмів і неоціненною культурною вартістю не може просто так «приїхати» до Верховної Ради. Процедура суворо регламентована.

Дані за матеріалами Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та порталу «Український інтерес». У сховищі книга зберігається в умовах, які виключають коливання температури та вологості — пергамент XVI століття вкрай чутливий до зовнішнього середовища.

Президенти та їхні інавгурації

Кожна інавгурація — окрема історична сторінка. Перша, у грудні 1991 року, відбулася ще в умовах правового вакууму: незалежність щойно проголошена, символи держави формуються на льоту. Леонід Кравчук — людина радянської номенклатурної школи — несподівано для багатьох обрав релігійний акцент і поклав руку на старовинне Євангеліє поряд із Актом проголошення незалежності.

Леонід Кучма у 1994 і 1999 роках продовжив традицію. Віктор Ющенко у січні 2005 року після Помаранчевої революції зробив церемонію максимально урочистою, з духовним підтекстом. Віктор Янукович у 2010 році дотримався протоколу без зайвих емоцій. Петро Порошенко у червні 2014 року присягав уже в умовах війни — і Пересопницьке Євангеліє в його руках читалося як символ національного спротиву. А Володимир Зеленський у травні 2019 року завершив повний коло: усі шість президентів незалежності присягнули на одній і тій самій книзі.

Зведено за відкритими даними Верховної Ради та матеріалами Вікіпедії. Зверніть увагу: усі церемонії, окрім частини інавгурації Ющенка, що проходила на Майдані, відбувалися в сесійній залі парламенту — це теж частина усталеного протоколу.

Текст присяги і момент її проголошення

Сам текст клятви закріплений у статті 104 Конституції України. Він короткий, лаконічний, без зайвої риторики:

«Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Момент проголошення — кульмінаційний. Голова Конституційного Суду підтверджує, що в новообраного відсутні обставини, які унеможливлюють складання присяги. Президент кладе праву руку на Конституцію та Пересопницьке Євангеліє, читає текст, потім підписує його і передає Голові Конституційного Суду. Саме з моменту проголошення присяги — а не з моменту виборів — починаються офіційні повноваження.

Історичні попередники: коли українські лідери вперше присягали на Святому Письмі

Традиція присяги на священній книзі — не винахід 1991 року. Її коріння сягають значно глибше. Гетьман Пилип Орлик у своїй Конституції 1710 року вже заклав ідею публічної клятви на Святому Письмі. Тогочасний документ передбачав, що очільник козацької держави складатиме присягу публічно — це була одна з перших спроб формалізувати ритуал передачі влади на українських землях.

За даними газети «Голос України» та видання «День», Іван Мазепа тримав у руках саме Пересопницьке Євангеліє — і це додатковий історичний шар, який пов’язує сучасну Україну з добою козацько-гетьманської держави. Пізніше книгою захоплювалися Тарас Шевченко, дослідник Михайло Максимович, лінгвіст Павло Житецький. Шлях рукопису через століття — окремий пригодницький роман: він зникав, з’являвся знову, тимчасово зберігався в Полтаві, у Києво-Печерській Лаврі, а з 1948 року остаточно осів у Національній бібліотеці імені Вернадського.

Цінність книги: мовна, культурна, державницька

Чому Пересопницьке Євангеліє коштує дорожче за будь-який банківський сейф? Тут кілька шарів значень одночасно. Лінгвістичний — це жива фіксація староукраїнської мови середини XVI століття, з польськими, чеськими і латинськими запозиченнями, які свідчать про європейський контекст волинської книжності. Мистецький — мініатюри, заставки, орнаментика виконані в техніці, що поєднує ренесансні впливи з давньоукраїнською традицією. Релігійний — це канонічний текст Святого Письма. Державницький — це символ, на якому будується легітимність президентської влади.

Сучасні факсимільні видання Пересопницького Євангелія виготовляє видавництво «АДЕФ-Україна». Перше повне факсиміле вийшло у 2008 році до 1020-річчя Хрещення Русі. Копії книги передавалися в подарунок іноземним лідерам, музеям, університетам — як культурний посол України у світі.

Цікавий нюанс: оригінал ніколи не залишає кордонів країни. Усі міжнародні презентації йдуть через факсиміле або копії. Сам рукопис покидає сховище лише для президентських інавгурацій і кількох виняткових виставкових подій — приблизно раз на кілька років.

Що варто запам’ятати

Пересопницьке Євангеліє — не релігійний реквізит і не просто старовинна книга. Це матеріальний носій української ідентичності, який пройшов через п’ять століть і шість президентських інавгурацій. Юридично присяга на ньому не обов’язкова — Конституція вимагає лише клятви на Основному Законі. Але фактично жоден український президент не відмовився від цього жесту. І в цьому — особливість української традиції: вона тримається не на букві закону, а на спільному відчутті спадкоємності.

Наступного разу, коли побачите кадри інавгурації — звичайної чи майбутньої — придивіться до того моменту, коли президент простягає руку до пюпітра. Між Конституцією і Пересопницьким Євангелієм лежить не просто стіл. Лежить вісь часу, що з’єднує волинські монастирі Анастасії Заславської з сучасною українською державою.

About the Author

admin

Administrator

Visit Website View All Posts