Петро Франко народився 28 червня 1890 року в Нагуєвичах як наймолодший син Івана Франка і Ольги Хоружинської, але швидко переріс тінь батьківської слави. Він став співзасновником Пласту разом з Олександром Тисовським і Іваном Чмолою, запропонувавши саму назву організації, яка й досі виховує мільйони українських юнаків і дівчат у дусі патріотизму та самодисципліни. Як командант летунського відділу Української Галицької Армії Петро створив першу українську військову авіацію, сам піднімався в небо на старих «Альбатросах» і організовував полк, що збив шістнадцять ворожих машин.
Хімік-винахідник з тридцятьма шістьма зареєстрованими патентами, педагог, автор книг про пластові ігри та спогадів «Іван Франко зблизька», перший директор меморіального музею батька у Львові — Петро встиг прожити лише п’ятдесят один рік, але залишив слід у кожній сфері, де торкався українського духу. Його доля поєднує пригоди, наукові прориви і трагедію репресій 1941-го, коли радянська влада забрала його назавжди. Для початківців це захоплива історія героя, для просунутих — глибокий аналіз, як одна людина формувала національну ідентичність через спорт, небо і лабораторію.
Сьогодні, коли Пласт об’єднує тисячі осередків по всьому світу, а українські льотчики продовжують традицію, закладену в 1918-му, постать Петра Франка оживає як символ незламності. Він не просто син Каменяра — він сам каменяр нової України, який тесав фундамент для майбутнього в найважчі часи.
Народження в тіні великого батька та ранні роки
У липневому листі 1890 року Іван Франко повідомляв Михайлові Драгоманову про народження третього сина, названого Петром на честь святого, чиє свято припадало на день появи дитини на світ. Село Нагуєвичі, Австро-Угорщина, тоді ще дихало традиційним гуцульським ритмом, але в родині Каменяра панувала атмосфера постійного руху, книг і ідей. Петро ріс серед старших братів Андрія та Тараса, сестри Ганни, і вже з дитячих років вирізнявся непосидючістю, любов’ю до пригод і фізичної сили.
Після закінчення гімназії він обрав не літературний шлях батька, а технічну хімію у Львівській політехніці. Це рішення стало символом: син не копіював генія, а шукав власний простір для служіння Україні. Уже в студентські роки Петро активно займався спортом — грав у футбол за першу українську команду, катався на лижах, виступав за «Сокіл-Батько». 1910 року він став членом цього товариства, а невдовзі — викладачем фізичного виховання у філії Академічної гімназії у Львові.
Саме тут, у 1911–1912 навчальному році, зародилася ідея, яка змінила долю цілих поколінь. Петро разом із однодумцями створив таємні пластові гуртки, проводив військово-спортивні заняття і видав першу книжечку «Пластові ігри та забави» 1913 року. Ці кроки не були випадковістю — вони відображали глибоке розуміння, що без фізично сильної, духовно згуртованої молоді Україна не встоїть.
Пласт: народження української скаутської організації
Назва «Пласт» — це не просто слово, а справжнє відкриття Петра Франка, яке він запропонував для нового руху. Організація мала виховувати юнацтво в дусі національної свідомості, дисципліни та готовності до боротьби. Перший з’їзд упорядників пластових гуртків 1912 року, скликаний саме Петром, став офіційним днем народження Пласту. Він організував мандрівні табори на Чорногорі, писав методичні посібники і видав цілу серію «Пластовий книгозбір» — понад п’ятнадцять книжок.
Пластунський досвід Петра став фундаментом для всього подальшого життя. Він не лише вчив гімнастики та ігор, а й формував світогляд: пластуни мали бути чесними, сміливими, готові до самопожертви. Сьогодні, коли Пласт налічує десятки тисяч членів по всьому світу і відіграє ключову роль у патріотичному вихованні, особливо під час війни, легко зрозуміти масштаб його внеску. Петро заклав принципи, які витримали радянські репресії і відродилися в незалежній Україні.
У дівочій учительській семінарії він створив жіночий гурток, показавши, що рух не має гендерних меж. Його підручники з шведської руханки і теорії фізичного виховання досі цитують як класику раннього українського спортивного руху.
Війна і небо: від січового стрільця до командира авіації УГА
1914 рік перервав мирне життя. Петро вступив до Легіону Українських Січових Стрільців, служив четарем, розвідником і кулеметником. Бої на Буковині, Станіславівщині, Тернопільщині — всюди він був на передовій. За героїзм під Семеківкою 1915 року отримав Срібну медаль «За хоробрість».
Але справжнім покликанням стало небо. 6 грудня 1918 року державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський призначив Петра командантом Летунського відділу Галицької армії. Він створив повноцінний авіазагін: 35 старшин, 300 вояків, три авіаційні сотні, школу і технічну базу в Красному під Львовом. Полк провів понад п’ятдесят бойових вильотів, збив шістнадцять польських літаків. Сам Петро на двомісному «Альбатросі» виконував розвідку, але 4 січня 1919 року був збитий і потрапив у полон.
Втеча з табору Домб’є стала легендою: за золотий перстень вартового він виміняв польський однострій і пішки повернувся до своїх. Симон Петлюра присвоїв йому звання полковника. Ця авіаційна епопея — не просто військова операція, а символ того, як українці в умовах тотальної переваги ворога творили власну армію в небі. Петро Франко став батьком української військової авіації, і його досвід досі вивчають в сучасних Повітряних Силах.
Наукова діяльність і винаходи в царині хімії
Після інтернування 1920 року Петро повернувся до науки. Закінчив Львівську політехніку з відзнакою за спеціальністю технічна хімія. У 1931–1936 роках працював старшим науковим співробітником Науково-дослідного інституту прикладної фізико-хімії та молочної промисловості в Харкові. Там він зареєстрував 36 винаходів, переважно пов’язаних з переробкою молока за допомогою електрики.
Серед них — способи одержання казеїну з молока електричним методом, автомателектроказеїн, дослідження газової фази термічного розкладу гіпсу, одержання сульфатної кислоти та цементу. Ці розробки мали практичне значення для харчової промисловості: подовжували термін зберігання продуктів, підвищували ефективність переробки. Петро написав підручник з неорганічної хімії та енциклопедичний словник хімічної термінології, а також праці з історії хімії, боротьби з алкоголізмом і навіть теорії Дарвіна.
Його науковий шлях — це приклад, як інженерна думка служила національному відродженню. У радянський час, коли багато українців уникали публічності, Петро відкрито працював і публікувався, ризикуючи кар’єрою.
Педагог, письменник і видавець у міжвоєнний період
У 1922–1930 роках Петро викладав у українській гімназії в Коломиї — руханку, географію, англійську, фізику і хімію. Паралельно читав лекції в Українському таємному університеті Львова. Пізніше працював у гімназіях Львова і Яворова, торговельно-економічному інституті.
Літературна спадщина Петра багата: історичні оповідання «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Без праці», «Дядько шкіпер». 1937 року вийшли спогади «Іван Франко зблизька» — теплий, живий портрет батька, написаний сином, який знав його не лише як генія, а й як людину. Він заснував видавництво «Франко син і Спілка» у Відні, видав «Лиса Микиту» батька та нотні збірки.
Спортивна діяльність не припинялася: Петро судив футбольні матчі, організовував змагання, писав підручники з гімнастики. Його життя було суцільним рухом — від класу до лабораторії, від табору до редакції.
Радянська доба: від Харкова до депутатства і музею
Після приєднання Західної України до УРСР 1939 року Петро став депутатом Народних Зборів, а 1940-го — депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання від Львівської області. Він обійняв посаду декана товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові і з 10 жовтня 1940 року — першого директора літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові.
Навіть у радянській системі Петро залишався українцем: 1937 року, попри зобов’язання перед НКВС, опублікував у «Ділі» матеріал про Голодомор. Це був акт мужності, який дорого коштував.
Таємниця 1941 року: трагічна загибель
З початком німецько-радянської війни Петро разом з академіком Кирилом Студинським зник 28 червня 1941 року під час так званої «евакуації» зі Львова. Радянська влада спочатку поширювала версію загибелі від бомбардування, але документи і свідчення вказують на арешт НКВС. Версії смерті різняться: розстріл у тюрмі, втеча з поїзда на станції Прошова біля Тернополя, бомбардування під Києвом. Тіло так і не знайшли.
Його дружина Ольга Білевич, відома кулінарка і авторка пластових кулінарних книг, залишилася з двома доньками — Вірою та Іванною. Обидві доньки зазнали репресій: Віра пройшла гестапо і радянські табори, Іванна пережила важкі випробування. Сім’я Франків знову заплатила високу ціну за українськість.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1890 | Народження в Нагуєвичах | Початок життєвого шляху сина Каменяра |
| 1911–1912 | Заснування Пласту | Народження національного скаутського руху |
| 1918–1920 | Командування авіацією УГА | Створення першої української військової авіації |
| 1931–1936 | Робота в Харкові | 36 винаходів у молочній хімії |
| 1940 | Директор музею І. Франка | Збереження спадщини батька |
| 1941 | Зникнення під час евакуації | Трагічний фінал боротьби |
Джерела даних: Вікіпедія, матеріали Віртуального музею Івана Франка.
Сьогодні пам’ять про Петра Франка повертається у повному обсязі. Документальні фільми, книги Наталі Тихолоз, меморіальні заходи в Нагуєвичах і Львові нагадують: він був не лише сином, а й творцем нової України. Його Пласт, авіація і наука — це живі нитки, які пов’язують минуле з сьогоденням. Кожен, хто йде в похід з пластовим рюкзаком чи дивиться в небо на українські літаки, несвідомо дякує Петрові Франку за той вогонь, який він запалив понад століття тому.
About the Author
