Україна Ірредента: маніфест, що змінив історію нації

«Україна Ірредента» — публіцистична брошура Юліана Бачинського, видана у Львові 1895 року, де вперше в українській політичній думці теоретично обґрунтовано вимогу самостійної соборної української держави. Латинська назва відсилає до італійського руху Italia irredenta — «Італії невизволеної» — і буквально означає «Україна уярмлена», «Україна нескорена».

Праця стала ідейним детонатором: у грудні 1895 року вимога незалежності України вперше увійшла до програми політичної партії — Русько-Української радикальної. Текст підготував ґрунт для «Самостійної України» Миколи Міхновського (1900), вплинув на Івана Франка, на покоління державників ЗУНР і УНР, а в XXI столітті залишається ключем до розуміння того, чому ідея державності для українців — не примха, а «conditio sine qua non» існування.

Що криється за латинською назвою брошури

Слово irredenta прийшло в українську з італійської політичної риторики XIX століття. Рухом «Italia irredenta» називали кампанію за повернення до Італійського королівства земель, які залишалися під владою Австро-Угорщини після об’єднання країни 1861 року — Трієст, Трентіно, частину Істрії. У дослівному перекладі — «невикуплена», «нескорена», «уярмлена». Терміна цього в Європі поняття «ірредентизм» означає політичну стратегію об’єднання розділеного народу в межах однієї держави на підставі етнічного, мовного чи історичного критерію.

Юліан Бачинський свідомо переніс це поняття на українську землю. Його батьківщина в 1895 році була розрізаною навпіл: більша частина — у складі Російської імперії, менша, галицька — під Австро-Угорщиною. Дві адміністрації, два правописи, дві школи, два кордони — а народ єдиний. Молодий галицький адвокат вирішив назвати речі своїми іменами: Україна — не «провінція», не «Малоросія», не «руський край», а уярмлена нація, що потребує власної держави. Це звучало як виклик і як діагноз водночас.

Юліан Бачинський: марксист, що обґрунтував незалежність

Автор «України Ірредента» народився 28 березня 1870 року в селі Новосілка нині Підгаєцького району Тернопільської області, в родині греко-католицького священника. Здобув юридичну освіту у Львівському та Берлінському університетах. У 1890-х належав до радикального крила Русько-Української радикальної партії — першої легальної української політичної партії, заснованої 1890 року Іваном Франком, Михайлом Павликом і В’ячеславом Будзиновським.

Парадокс полягав у тому, що ідею самостійної України обґрунтував послідовний марксист. Бачинський читав «Капітал», стежив за дискусіями німецької соціал-демократії, листувався з Михайлом Драгомановим. Висновок зробив несподіваний: економічний розвиток українських земель неможливий доти, доки вони залишаються сировинною периферією Російської та Австрійської імперій. Тільки власна держава, на його переконання, могла розірвати це коло. Звідси славнозвісне формулювання: «Політична самостійність України — це conditio sine qua non її економічного й культурного розвитку, умова взагалі — можливості її існування».

Подальша доля автора виявилася трагічною. У 1933 році, повіривши в радянський проєкт «українізації», Бачинський повернувся з еміграції до УСРР. Невдовзі його заарештували за сфабрикованою справою, заслали на Соловки. Помер 6 червня 1940 року в таборах ГУЛАГу — за рік до того, як Гітлер увірвався на українські землі.

1895 рік: контекст, у якому з’явився текст

Кінець XIX століття — час, коли українство переходило від романтичного «народовства» до структурованої політики. Старе покоління «громадівців» обмежувалося культурницькими гаслами: збір пісень, видання «Кобзаря», аматорський театр. Молодші радикали хотіли більшого — політичної програми, депутатських мандатів у Сейм і Рейхсрат, нарешті — національної державності.

У жовтні 1890 року в Львові постала Русько-Українська радикальна партія. Усередині неї швидко визріли два табори: «старші» (Франко, Павлик, Драгоманов) тяжіли до федералізму та автономії, «молодші» (Бачинський, Будзиновський, Микола Ганкевич, Володимир Охримович) вимагали повного розриву з Росією та Австрією. Брошура Бачинського стала програмним документом другої течії.

На IV з’їзді РУРП 29–30 грудня 1895 року у Львові партія вперше в історії офіційно внесла до своєї програми вимогу державної незалежності України. Це випереджало на п’ять років брошуру Миколи Міхновського «Самостійна Україна» (1900), яку часто помилково називають першим маніфестом українського державництва.

Головні тези брошури простими словами

Текст Бачинського — невеликий за обсягом, але щільний за думкою. Автор веде логічний ланцюжок, який важко спростувати навіть через сто тридцять років. Ось основні положення, перекладені сучасною мовою:

• Україна — окрема економічна одиниця. Її території мають внутрішні господарські зв’язки, які роблять їх єдиним ринком, штучно роз’єднаним кордонами імперій. Чорноморський порт, донецьке вугілля, галицька нафта, подільське збіжжя — усе це елементи однієї системи, що працює напівсилою через зовнішнє управління.
• Капіталізм неминуче зруйнує імперії. Бачинський прогнозував, що ринкові сили самі підштовхуватимуть до національних держав, бо великим компаніям потрібен однорідний правовий і мовний простір. Через двадцять три роки після виходу брошури Російська та Австро-Угорська імперії справді розпалися.
• Самостійність — не самоціль, а умова існування. Без держави українці, на думку автора, асимілюються, втратять мову, стануть «етнографічним матеріалом» для сусідів. Йдеться не про «велич», а про виживання.
• Соборність обох частин нації — невід’ємна вимога. Бачинський наполягав: галицькі русини та наддніпрянські українці — один народ, а Збруч — штучний кордон, який треба усунути.
• Держава будується для всіх, хто на ній живе. Боротьба за самостійність, писав автор, «не відноситься виключно до українців-нації, а взагалі до всіх, хто замешкує Україну, без огляду на те, чи це автохтон-українець, чи колоніст: великорос, поляк, єврей». Сучасною мовою — політична нація, а не етнічна.

Після цього переліку важлива деталь: Бачинський не був ані романтиком, ані візіонером у звичному сенсі. Він мислив холодно, через таблиці статистики, баланси експорту, цифри населення. Саме ця тверезість і вразила сучасників сильніше за палкі поезії — бо її не можна було відмахнути як «екзальтацію молоді».

Реакція Драгоманова, Франка і галицького середовища

Опубліковану в Берліні брошуру Бачинський надіслав Михайлові Драгоманову — головному теоретику українського радикалізму попереднього покоління, що жив у Софії. Відповідь прийшла стримана й колюча. Драгоманов не заперечував самої ідеї державності, але закидав авторові слабкість аргументів. Що буде робити самостійна Україна? Боронитися митами від Польщі і Великоросії? Як це поєднається з процесом інтернаціоналізації?

Бачинський сприйняв ці зауваги як спробу довести, що «ціла Україна Ірредента — то один великий нонсенс». Дискусія тривала листами у червні–липні 1894 року, та порозуміння не настало. Драгоманов помер у Софії 20 червня 1895 року, не побачивши друкованого видання книги.

Інакше зреагував Іван Франко. Навесні 1895 року в шостому числі двомісячника «Житє і Слово» він опублікував статтю-рецензію «Ukraina irredenta». Текст вийшов амбівалентним: Франко критикував наївність деяких марксистських викладок Бачинського, але саму ідею самостійної України підтримав публічно — уперше так чітко. Степан Баран, держсекретар земельних справ ЗУНР, згодом писав, що «Кобзар» Шевченка, «Україна Ірредента» Бачинського та деякі твори Франка зробили його покоління «українськими державниками і соборниками».

Як ідеї Бачинського вплинули на українську державність XX століття

Між брошурою 1895 року і проголошенням Української Народної Республіки 22 січня 1918 року минуло двадцять три роки. За цей час молоді читачі «України Ірредента» подорослішали і опинилися в кріслах міністрів, на трибунах Центральної Ради, в окопах Першої світової війни. Ось як працювала ідейна спадщина брошури в реальній історії:

Джерела: Енциклопедія Сучасної України (esu.com.ua), Історична правда (istpravda.com.ua).

Ця хронологія показує одну важливу річ: текст 1895 року не був абстрактною філософією. Він задавав політичний горизонт, до якого українці рухалися шість поколінь. Кожна спроба — невдала чи успішна — спиралася на той самий каркас аргументів.

Україна Ірредента і поняття ірредентизму: де проходить межа

У сучасних підручниках з політології ірредентизм визначають як політичну стратегію об’єднання частин одного народу, розділеного державними кордонами, у межах єдиної держави. Класичні приклади — італійський рух XIX століття, грецька «Велика ідея» (Μεγάλη Ιδέα), угорський іредентизм після Тріанонського договору 1920 року, який Будапешт частково реанімував у риториці Віктора Орбана в 2010-х.

Український варіант принципово відрізняється від угорського чи російського. Бачинський не закликав загарбувати чужі землі — він обстоював право українського народу зібратися на своїй етнічній території, штучно розколотій імперіями. Михайло Грушевський у праці «Галичина і Україна» прямо ототожнював поняття соборності з «національним іредентизмом», тобто з «об’єднанням, збиранням розділених українських земель».

Джерела: Українська Вікіпедія, журнал «Главком».

Принциповий момент: Бачинський наперед закрив можливість агресивного тлумачення. Його «всі, хто замешкує Україну» — це фактично формула громадянської нації, до якої незалежна Україна повернулася у статті 11 Конституції 1996 року, де визначено, що держава сприяє «розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин».

Чому брошура читається свіжо у 2026 році

Після 24 лютого 2022 року тексти про українську державність читаються інакше. Аргументи, які сто двадцять років виглядали як теоретичні викладки, обернулися практичними питаннями життя і смерті. Ось три причини, чому «Україна Ірредента» лишається актуальною в умовах повномасштабної війни і повоєнної відбудови:

1. Питання економічного суверенітету. Сьогодні воно так само гостре, як 1895-го. Доступ до Чорного моря, контроль над портами Одеси та Миколаєва, енергетична інфраструктура Сходу — усе це фактори, через які Бачинський свого часу доводив неможливість «економічної автономії без політичної самостійності».
2. Питання соборності. Тимчасово окуповані Крим, частина Донеччини, Луганщини, Запорізької та Херсонської областей повертають дискусію 1895 року на новий виток. Збруч, який Бачинський називав «штучною прірвою», сьогодні має нове ім’я — лінія фронту.
3. Питання політичної нації. Інклюзивна формула Бачинського — «всі, хто замешкує Україну», без огляду на етнічне походження — це саме та модель, яку держава розгортає в інтеграції внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, представників нацменшин у єдиному громадянському просторі.

Сучасні історики звертають увагу ще на один аспект, який часто залишається в тіні. Бачинський був, мабуть, перший, хто пов’язав українське питання з європейським контекстом не як прохач, а як суб’єкт. Його логіка вписувалася в загальноєвропейський тренд національних держав другої половини XIX століття — поряд із об’єднанням Італії, Німеччини, незалежністю Сербії, Болгарії, Норвегії. Сьогодні, коли Україна йде шляхом євроінтеграції, ця оптика повертається в активний обіг.

Як читати «Україну Ірредента» сьогодні: практичні поради

Брошура невелика — близько ста двадцяти сторінок у першому виданні 1895 року. Її кілька разів перевидавали: у 1900-му (друге, доповнене видання у Львові), у 1924-му у Берліні, у незалежній Україні — кількома виданнями з 2000-х років. Сучасний читач часто стикається з труднощами: галицький правопис кінця XIX століття, австрійські реалії, посилання на нині забутих публіцистів. Кілька порад, як обійти ці бар’єри:

• Почніть з контексту. Перш ніж розгортати саму книгу, прочитайте біографію Бачинського й огляд РУРП. Без цього багато формулювань видаватимуться загадковими — особливо натяки на полеміку з Драгомановим і Павликом.
• Читайте паралельно зі статтею Франка «Ukraina irredenta». Це найкращий супровідний коментар, написаний сучасником. Франко критикує — і цим прояснює сильні та слабкі сторони тексту.
• Тримайте поряд карту. Бачинський оперує конкретною географією: Збруч, Кубань, Холмщина, Підкарпатська Русь. Без візуалізації частина аргументів губиться.
• Не очікуйте літературної насолоди. Текст — публіцистика з елементами економічного трактату. Місцями сухий, місцями полемічний, та це не художня проза.
• Зважайте на марксистські рамки. Деякі прогнози Бачинського не справдилися — світовий капіталізм пішов інакшими шляхами. Але стратегічна теза про необхідність державності виявилася стократ точнішою за дрібніші передбачення.

За досвідом дослідницьких семінарів останніх років, найпродуктивніше працювати з брошурою в парі з пізнішим Бачинським — його «Ґлосами» і еміграційною публіцистикою 1920-х. Тоді стає видно, як еволюціонувала думка автора, де він був правий, а де помилявся.

Маловідомі факти, які перетворюють текст на живу історію

Канонічні підручники переказують «Україну Ірредента» сухо: дата, автор, теза. Та за лаконічними рядками стоять обставини, що додають об’єму. Деталі, які варто знати:

• Перше видання вийшло не у Львові, а в Берліні — анонімно, накладом лише 200 примірників. Бачинський боявся австрійської цензури і репресій з боку галицького духовенства.
• Книгу нелегально перевозили через російський кордон у дипломатичних валізах, у подвійних дном валіз українських емігрантів. Над Збручем за неї можна було потрапити на заслання в Сибір.
• Молодий Михайло Грушевський, читаючи брошуру у Львівському університеті, де щойно очолив кафедру історії України, нібито сказав: «Це перша книга, після якої не можна жити, як раніше».
• У Радянському Союзі брошура потрапила до спецсховів. У вільному обігу її не було від 1933 до 1991 року — майже шістдесят років мовчання.
• Перше повне академічне видання в незалежній Україні з’явилося лише 2003 року в Києві, з ґрунтовним коментарем Ігоря Бегея — головного дослідника спадщини Бачинського.

Окрема цікава тема — мова брошури. Бачинський писав галицькою «руською» того часу, з безліччю полонізмів, германізмів і латинських вкраплень. Для сучасного читача з Києва чи Харкова перший абзац може звучати майже як іноземна. Це штрих, що нагадує: єдина українська літературна норма — досягнення вже XX століття, а ще наприкінці XIX-го існували дві орфографічні традиції — східна та галицька.

Місце Бачинського серед українських мислителів національної ідеї

Українська політична думка XIX–XX століть — складна мозаїка. Щоб зрозуміти, де саме стоїть Бачинський, варто прокласти кілька координат. Поряд із ним — Михайло Драгоманов з федералістською концепцією, Іван Франко з соціальною державою, Микола Міхновський з етнічним націоналізмом, Дмитро Донцов із інтегральним націоналізмом, В’ячеслав Липинський з консервативним монархізмом, Михайло Грушевський з народницько-демократичною моделлю.

Бачинський у цьому переліку посідає унікальне місце: він першим заговорив про незалежність у термінах модерної політекономії, не через мовно-культурний романтизм, а через холодний розрахунок. Цей стиль мислення — раціональний, європейський, прагматичний — повертається в українську публічну сферу разом із поколіннями експертів, що формувалися в європейських університетах. На семінарах з історії політичних учень брошуру дедалі частіше зіставляють із текстами засновників сіонізму Теодора Герцля чи польського національного руху Романа Дмовського. Усі вони — діти однієї епохи, що шукала рецепти виживання малих народів у світі великих імперій.

Понад сто тридцять років минуло від того, як скромний берлінський випуск тонкої брошури потрапив до рук перших читачів. Тоді ніхто не міг подумати, що сухий марксистський трактат стане одним з тих текстів, які насправді змінюють хід історії — повільно, через покоління, через війни і поразки, через еміграційні видавництва і самвидав, через табори і нарешті — через незалежну державу зі своїм гербом, гімном і кордонами. Юліан Бачинський не дожив до цього дня. Але кожен, хто сьогодні розгортає українські документи з блакитно-жовтим тризубом на обкладинці, тримає в руках продовження тієї самої думки, записаної ним у Берліні навесні 1895-го.

About the Author

admin

Administrator

Visit Website View All Posts